Люди із пригорода

А на Київ знову опустився розшитий зірками ковпак весняної ночі, і тіні сковзають по вулицях, і в темряві чуються й шепіт, і сміх, і плач. А любов, любов справжня й незрозуміла, скривджене скитается на самоті, тому що приречена на нерозуміння, на те, що її не довідаються тоді, коли вона прийде, як натхнення, як порив літнього вітру, як серенада невідомою мовою. І вона приходить і йде, а ми залишаємося, тому що нам не уникнути своєї долі. Втім, чи так це? Герої «Напівмертвих душ» запекло борються за своє щастя, яке те наближається до них, то вислизає, як міраж, і вабить за собою. У кого з них вистачить мужності піти до кінця, поставити ва банк заради мрії, заради любові, нарешті, заради порятунку своєї душі? І події зливаються в один яскравий, містичний, як карнавал, клубок